Марущак Володимир Петрович,

д.держ упр., професор,

завідувач кафедри права і законотворчого процесу

Одеського регіонального інституту

державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України

Державне управління – генератор розвитку соціально-економічних процесів

Розвиток державного управління тісно пов'язаний з тими явищами, які відбуваються в ринковій економіці. Актуальність цього зв'язку для сучасної української держави полягає в тому, щоб підвищити ефективність державного управління в регулюванні економічної діяльності та підвищенні стабільності, використовуючи потенціал держави. Варто зауважити, що ця проблематика перебуває на належному рівні наукових досліджень, в той же час, дослідження в цьому напрямку підвищили би дієвість державного управління в регулюванні економічної діяльності та соціальних відносин.

Історичний досвід доводить, що елементи управління виникають ще до суспільно-політичних систем, спочатку в общинному устрої. Управління тут у цілому носить публічний характер, але тісно пов'язане з економічними процесами і, у першу чергу, із природним поділом праці. Саме цей факт та зростання продуктивності праці, а також можливість створення додаткового продукту спричинює відокремлення функції організації в середині племені й виділення окремих осіб і груп, як рада старійшин, по впорядкуванню взаємозв'язків усередині співтовариства та пристосованості до навколишнього середовища. Але все це – зовнішня сторона прояву певного конкретного явища, сутність якого становить управлінність.

Можливість розуміння управлінності як об'єктивного закону розвитку соціально-економічної формації лежить у площині руху економічної матерії. Управлінність перебуває над сутнісними економічними процесами і у тісному взаємозв'язку з ними. Управлінність – це не просто частина самої економічної тканини, а й самостійний шар відносин, які складаються у зв'язку із протіканням економічних процесів. Тому, управління не слід ототожнювати з економікою та відокремлювати від економіки. У цілому, це єдиний процес функціонування виробничих (економічних) відносин.

Об'єктивний характер суспільних законів зв'язується з постійною дією якого-небудь явища незалежно від свідомості людей. Управлінність також не залежить від свідомості

2 людей у тому розумінні, яке існує об'єктивна необхідність, яка змушує людей реалізовувати через свою свідомість дії управлінського характеру. Відмова від такої необхідності рівнозначна краху. Якщо власник засобів виробництва не буде управляти своїм підприємством, то через короткий час воно збанкрутує, якщо держава не буде управляти соціально-економічними процесами, те це призведе спочатку до кризи, а потім – і розвалу самої держави. Тому, закон управлінності - це необхідність усвідомленого регулювання соціально-економічних процесів.

Закон управлінності – це не тільки закон регулювання економічних процесів, а закон суспільного розвитку формації, яка охоплює всю сукупність соціально-економічних відносин. Управлінність оплює не тільки економіку, але й усі сторони суспільства. Під регулюючим впливом управління перебуває наука, міжнаціональні та міжетнічні відносини, політика, оборона, інформація і інші сторони соціального функціонування суспільства. Разом з тим, говорячи про управлінність, не слід абсолютизувати її, тобто використовувати її у всій тканині соціально-економічного життя. Об'єктивна необхідність не означає загальність. Ступінь такого впливу на соціально-економічне життя повинна бути зваженим, оскільки абсолютизування того або іншого явища веде до зворотнього - до його саморуйнування. Питання ж конкретного насичення управлінням тих або інших процесів є питанням конкретики науки та практики управління.

Розвиток управління, як конкретної форми управлінності, дає можливість глибше зрозуміти і самі економічні відносини. У первіснообщинному утворені з його племінною організацією всі соціально-економічні процеси існують спільно, але їх розвиток веде до вибуху, аналогічно тому як виникнення Всесвіту починається з Великого вибуху. Внутрішні зміни в племені починаються із природнього поділу праці. Воно спеціалізувало окремі види роботи та сприяло підвищенню їх ефективності. Крім того, така спеціалізація вела до необхідності координації видів роботи, а тому виділяється такий прошарок, який починає здійснювати управління, яке поширює свій вплив не тільки на економічне життя, але й соціальне. Ефективність праці різко зростає у зв'язку із застосуванням залізних знарядь праці та створюється основа виробництва додаткового продукту. Керуюча каста, яка має привілейоване положення в суспільстві, одержує значний доступ до додаткового продукту та можливість присвоєння його частини. Поступово створюються умови майнової та соціальної нерівності в племені. Плем'я з його громадською організацією входить у протиріччя з фактичною системою економічної й соціальної нерівності. Воно вже не відповідає новому порядку, який фактично існує. І цей процес виражається як розпад первіснообщинного утворення.

з

Взаємодія розподілу праці, управління та додаткового продукту веде до зміни соціально-економічної організації суспільства. Привілейована каста, яка народжувалася, прагнула закріпити новий порядок, який існував. Це привело до виникнення такої соціальної організації, якою є держава. Але держава як явище відривається від економічних відносин і стає соціально-політичною організацією суспільства, яке відбиває інтереси власників засобів виробництва. Перетворення держави в самостійний організм викликає зворотний вплив на управління. Воно також розділяється на державне та економічне управління. Першим займається держава, а другим - власник засобів виробництва. Воно виявляється в різних прошарках соціально-економічного життя, а оскільки воно всмоктується цими різними прошарками соціально-економічної формації, то в цих структурах функціонує самостійно, обслуговуючи ці сфери.

Управління проникаючи в державу, реалізує його сутність. Держава здійснює публічну діяльність, тому і управління носить публічний характер і представлене його виконавчо-розпорядчою діяльністю. У той же час, саме ця діяльність займає більшу частину діяльності держави, тому воно займає в ньому домінуючу роль. Держава виділившись у самостійне явище має значні можливості просторового і часового розвитку, тому в соціально-економічній системі розвивається найбільше інтенсивно. Тому не випадково держави давніх часів мають високий рівень саморозвитку. Управління як невід'ємна частина держави також інтенсивно розвивається разом з ним і тому в давніх державах існували високорозвинені системи державного управління. Алі важливо відзначити, що як єдине явище управління не існує, а представлене відокремленими системами державного і економічного управління, які істотно відрізняються одне від одного, оскільки обслуговують достатньо самостійні і відокремлені сфери.

Регулюючий вплив держави, пов'язаний не тільки з об'єктивним характером державного управління, виходячи з закономірностей розвитку ринкового господарства, але й необхідністю регулювання соціальних наслідків діяльності суб'єктів, що займаються економічною діяльністю. Історично XIX сторіччя та перша половина XX сторіччя, свідчили, що діяльність власників капіталу в цілому носила негативний соціальний ефект. Незадоволення населення соціальними наслідками розвитку капіталізму привело в післявоєнний період другої світової війни ліві уряди до влади в Західній Європі, які намагалися за допомогою державного управління вирішити всі соціально-економічні проблеми суспільства. Однак ця практика виявилася невдалою, бо не спиралася на реальну основу закономірностей економічного розвитку. Прагматики, які прийшли їм на зміну, бачили розвиток ринкового господарства на законах товарного виробництва з розумним державним регулюванням економічних процесів і зняттям негативних соціальних наслідків,

4

що несе в собі ринкова економіка. Широка інтервенція державного управління в соціально-економічні процеси з качану 60-х років дала свої результати - забезпечила швидке зростання економіки розвинених країн і стабілізувала соціальні відносини в суспільстві. Таким чином, державне управління сприяє розвитку ринкової економіки і виступає стабілізуючим чинником соціальних процесів.

Розвиток розподілу праці призводить до розвитку товарності держави. Держава є не тільки регулюючим суб'єктом економічних процесів, але всі більш сама виступає суб'єктом цих відносин в особі державного сектору економіки, а також ринку споживання товарів і послуг. Інтервенція держави в економіку - особлива рису XX сторіччя. Соціально-економічні процеси, що відбуваються у виробничих відносинах, і прогрес продуктивних сил, повз волі втягнули державу в активне регулювання економіки, а також зробили його безпосереднім учасником цих відносин. Ускладнення економічних процесів викликало ускладнення функцій самої держави, а це, у свою чергу, призвело до спеціалізації функцій держави і, особливо, до спеціалізації економічної функції. У свою чергу, розвиток саме цієї функції призвів до її розширення по декільком напрямкам - державне регулювання економіки, розвиток державного ринку товарів і послуг, і утворення державного сектору економіки. Останні два напрямки увійшли складною частиною в ринкову економіку і, таким чином, поширили базу товарного виробництва. Держава у своїй певній частині стала товарною або більш спрощено - ринковою.

Держава серед учасників ринкової економіки є привілейованим суб'єктом у ньому, оскільки, окрім економічної сили та потужності вона ще володіє політичною владою через яку може впливати на суб'єктів економічних відносин. Враховуючи, що держава це специфічний суб'єкт ринкового господарства, то її завданням є відбивання економічних інтересів всього суспільства та вплив на приватні інтереси суб'єктів економічної діяльності так, щоб у більшій ступені підпорядкувати їх суспільним інтересам. Скоординувати і з'єднати їх у єдине ціле можна шляхом державного регулювання економіки. Звідси випливає необхідність самого державного управління в регулюванні економіки та подальшого його удосконалення.